СОЯ ВИМАГАЄ УВАГИ
Робота у сільському господарстві вкрай непроста, а деякі культури, особливо заморські, вимагають пильної уваги. Одна з найвибагливіших – соя. Вона з’явилася на землі ще 5000 років до нашої ери, у Східній Азії, в Китаї. У кулінарії Китаю соя — це «священий» продукт. З неї виготовляють соєвий соус, тофу, соєве молоко, а зелені боби вживають як закуску (маодоу).
Та вона взагалі дивовижна рослина, яка не виснажує ґрунт, бо на її коренях утворюються бульбочки з азотфіксуючими бактеріями, тож вона – хороший попередник. А ще вона має волосся – не таке, як наше, а вся вона вкрита невеличкими волосками і ще й цвіте білим, рожевим чи фіолетовим цвітом. Вона – самодостатня рослина, навіть самозапильна. Із неї навіть виробляють біодизель.
Соя є єдиною культурою, яка містить усі незамінні амінокислоти. Вона запросто замінить м’ясо чи рибу.
Для Групи компаній «Нива Переяславщини» вона важлива своїми властивостями. Це відмінне джерело білка.
Соя є одним з найбагатших рослинних джерел білка, яке за якістю наближається до тваринного. Соя містить антиоксиданти, вітаміни та мінерали, що позитивно впливають на здоров’я. Тому для наших поросят – це незамінний продукт, правда, і для її вирощування треба докласти немало зусиль.
До посівної «Нива» готується ще з осені, провели оранку на глибину 25‑30 см. А навесні проходять основні роботи. На полі, куди ми напросилися, кипить робота. Володимир Барабаш, хоча й молодий, вже досвідчений агроном, тому може правильно виставити сівалку, визначитись щодо посівних одиниць і декілька разів перевірити, чи все так, як вимагає соя. Тут головне — щоб не було повітряної тривоги, бо сучасні машини працюють за найновішими технологіями, тому потрібен інтернет.
Навесні проводять боронування та культивацію для вирівнювання ґрунту та знищення бур’янів. Водночас вносять добрива: соя добре реагує на внесення фосфорних та калійних добрив, а азотні — обережно, адже вона здатна фіксувати азот з повітря.
Соя — теплолюбна культура, тому посів проводять, коли ґрунт прогріється до 10‑12 °C. На цьому полі посів пізній, бо довго стояла вода. Але Володимир каже, що все буде добре, механізатори досвідчені, не перший раз на посівній, тай забаганки сої у «Ниві» добре вивчили.
Грунт багатий на поживні речовини, але лужний, тож елементи слабко доступні, а волога утримується у верхніх шарах; проте агрономи досвідчені, тому все буде добре.
На полі дивна компанія! Вперше за всю мою роботу серед працівників є навіть жінка. Та ще й яка! Світлана Шляхтіна — мати семи дітей, вона разом з родиною переїхала з Куп’янська. Жити там уже неможливо! Місто переходило кілька разів із рук в руки. Ворог знищив його повністю, вони довго не здавалися, не хотіли їхати з рідного дому, але ж є п’ятеро дітей, які ще живуть з батьками, тож довелося. Відразу потрапили в Київ, трохи пожили у тимчасовому прихистку і стали шукати постійне житло. Із ним допомогла Студениківська громада. Тут прийняли, привітали з будинком, тепер діти у садочку та школі, а обоє батьків працюють на «Ниві». Чоловік — трактористом, а Світлана — різноробом, і це її перша посівна. Про свій стан жінка каже просто: «Треба жити, ростити дітей і сіяти!». Її чоловіка ми побачили пізніше на підживленні кукурудзи, а з діточками познайомимось, коли повеземо їх на екскурсію у зоопарк. Найменшому — чотири роки, найстаршому — 15: «чотири синочки і лапочка‑дочка». Відразу було дуже складно, але громада допомогла. «Головне, щоб було житло! Решту можемо зробити всі разом! Перспективи повернутися немає…», — каже багатодітна мама. Коли виїжджали, найменшому не було й року!
Колеги розуміють, підтримують. Тепер разом працюють, щоб виростити урожай. На сівалці — Богдан Мислик, на навантажувачі — Станіслав Левченко, підвозять насіння та добрива — Сергій Нізов та Василь Гуцал, різнороби — Володимир Довгорук та Світлана Шляхтіна. Дискують — Олексій Маслов та Володимир Миронов.
Тут поруч вже оприскують пшеницю по фазі прапорцевого листка. Проводимо захист від шкідників та хвороб. Трудяться на оприскувачі — Іван Налапко, Олександр Чепіль, на тракторі — Олександр Колодій, Олександр Кукса, на Сканії — Анатолій Андрієнко.
«Зараз не стільки заважають природні примхи, скільки постійні «повітряні тривоги», бо ми сіємо по навігації, але люди досвідчені, до умов пристосувалися, маємо робити свою головну роботу — вирощувати хліб, - каже Володимир Барабаш, — Тому робимо її добре!».