Я ЗАРАЗ ЖИВУ У ВІКНІ..
Такими словами розповіла про своє життя наша співрозмовниця. Запитаєте, як це – жити у вікні? Ми розповімо.
Це. коли ми маємо 70+ років, проблеми зі здоров’ям, здебільшого із опорно-руховим апаратом, коли соціальні зв’язки слабшають. Багато друзів чи знайомих не виходять із дому, перебралися до дітей, чи пішли за межу вічності. Діти виїхали до іншому міста, а якщо і живуть близько, то мають повно власних проблем і мало часу. Та що там казати, твій світ змінився. Усе, чим можна було жити до цього, відійшло, треба шукати інші сенси, якщо стане сил і охоти. Так життя поступово звужується із Всесвіту до вікна.
То чи означає це, що ти нікому не потрібен і все вже в минулому? Ні, бо у тебе є ти, твоє тіло, яке змінилося, але все ще прагне жити, ти дихаєш, ти можеш рухатися, у тебе є досвід, знання, часом мудрість і можна вигадати собі мільйони занять, щоб зігріти душу. І світ зовсім не скидає тебе із рахунків, бо ти становиш його десяту частину, а в деяких країнах ще більше.
Наразі Населення Землі становить приблизно 8,3 мільярда осіб. За демографічними стандартами, частка людей похилого віку (від 65 років і старше) у світі становить близько 10,5%, а в Україні цей показник є вищим і сягає 17,6%.
Це вагома частка населення і сфера обслуговування, економіка та взагалі довколишні повинні враховувати цю кількість, коли планують майбутнє. На жаль, зараз вони не мають для цього ні часу, ні сил. Але все зміниться! А допоки - маємо дбати про себе самі. І тут дуже важливо, як ми сприймаємо себе у зрілому віці. І важливо не боротися зі старістю, бо вона прагнутиме цьому опиратися, а просто забути про неї.
Дозволити собі носити речі не нудні та темні, а приємні для ока, які тебе порадують. Обрати заняття, про яке давно думав, але не мав на нього часу. Затефонувати друзям, голос яких порадує. Поїхати на екскурсію чи в театр і насолодитися відпочинком.
Освоїти нові знання, замість того, щоб бурчати на нові технології. Здивувати мозок, що налаштувався на деградацію, прагненням зрозуміти комп’ютер чи планшет, знайти віртуальних друзів у інтернеті.
Рух має стати вашою релігією. Невеликі прогулянки, малесенька грядочка з квітами, велосипед чи скандинавська ходьба і не важливо, що скажуть люди. Ви у себе найголовніша людина!
А ще оточення, яке не скаржиться. А постійно щось вигадує і перебуває у гарному настрої. Така енергія заразна!
Саме так ми підходимо до своєї місії із відвідування наших знайомих з «Пакунками добра» і кожного разу у них не просто харчі, там наші щирі побажання довголіття і щасливих наповнених днів.
Цього разу ми знову були у Любомирівці. Відвідали нашу давню знайому Полінку. Директор благождійного фонду “Ниви Переяславщини” Анатолій Єшенко передав дівчинці дарунки від своєї онучки Міланки.
Заїхали до Альони Петрівни та Олени Василівни Сотник, які сповна пережили усі незлагоди війни, бо переселені, змушені були тікати від війни. На їх Лиманському напрямку уже повна розруха, а тут спокійно. Але вони тримаються, одна одну підтримують.
Марія Миколаївна Яременко переселена із Народицького району, їй 96 років і вона досі оптимістично дивиться на світ.
Так ми відвідали 16 людей і принесли їй крапельку радості, розраду і полегшення.
Старість — це не зморшки на обличчі. Старість — це коли твої спогади починають важити більше, ніж твої мрії.
Тому варто стежити за тим, щоб плани на завтра були грандіознішими за те, що ти зробив учора