ЯК ТРАДИЦІЇ ІДУТЬ ВІД ДІТЕЙ ДО ДОРОСЛИХ
Уособлення себе частиною родини, усвідомлення своєї приналежності до народу та нації все-таки починається із традицій. Вони як клей, що цементує сотні окремих особин у одне ціле і так зароджуються соціальні зв’язки. Так викохується особистість, її як алмаз віками відшліфовують чарівними казками, піснями вольності, родинними оповідками, батьківським прикладом і українськими традиціями.
І хоча наше життя геть непросте й у ньому немало тривожних думок, одне із тих досягнень, яке принесло нам це лихоліття – це повернення до початків, до українськості у найкращому її вимірі, до традицій.
І поступово традиції, що ледь жевріли ще 15 років тому, з розрізнених елементів, які зберігалися лишень десь у далеких селах, у бабусиних переказах та у фольклорних експедиціях народознавців, постають нові й сучасні, вписані в естетику нової доби. Нехай поки що вони дещо «фейсбучні», «інстаграмні» настроєві та трохи позбавлені внутрішнього змісту, але вони вже є. Вони у піснях Пивоварова, де «Думи» Шевченка підтримуються юним поколінням, де виникає нестримне бажання піти на концерт хору «Гомін», де до господи входить писанка, витинанка та лялька-мотанка, де дідух нарівні з ялинкою міцно оселився у домівках і гляди ще і колись переважить її.
А головне, що це стало модним, сучасним, що юнь сприймає його не як штучність, а як частину свого життя. А ще нещодавно ми зустрілися зі ще одним феноменом, коли уже не батьки, а діти приносять зі школи розповіді про традиції святкування, про те, яким має ввійти обряд у родину.
І ледь не забули про головне, про енергію роду, яка разом з усіма цими традиційними атрибутами входить у родину, щоб наповнити малих силою, а дорослих – втіхою, що життя не марне, а дітвора взяла від тебе найкраще, щоб ним наповнитись і понести його потім своїм дітям.
З одним із таких феноменів, коли діти цілком серйозно ловлять кожен момент традиційного обряду і навіть кажуть, що тепер я і вдома розкажу, як правильно святкувати, ми познайомились у Лозовоярівській школі.
З цим освітнім закладом у нас давні зносини, будівельний підрозділ допомагав їй у ремонті, а ми з директором Благодійного фонду «Ниви Переяславщини» Анатолієм Єшенком уже другий рік поспіль потрапляємо на новорічні вітання до діточок. Цього разу маленькі артисти відтворювали традиційні українські колядки на Святвечір.
У імпровізованій українській оселі в укритті, під гул генератора, оживали давні традиції. Господар та господиня прибирали садибу до свята, вносили до хати сніп сіна та по чотирьох кутках столу клали під скатертину часник, а далі дванадцять страв та дідуха.
Авжеж приходили до хати колядники і славили народження Христа, а господарі обдаровували їх гостинцями.
Закінчилося дійство відзначенням кращих учнів та рейтингом класів, де першість отримав сьомий клас. Ну і, звичайно, вручалися подарунки від «Ниви».
«Цього разу, як і десятки років поспіль, ми приготували подарунки для всіх діточок сіл, де працює компанія. Загалом це понад три тисячі подарунків. Кожного разу для нас це не просто придбання подарунків, бо ми формуємо їх самі. Кожна цукерка, шоколадка чи кіндер-сюрприз підбираються, і обов’язково є іграшка. Цього разу це символ 2026 року – кінь.
Щиро бажаємо кожній дитині щасливого і мирного сьогодення, яскравих вражень, гарних насичених шкільних канікул. Нехай усі татусі й дідусі повернуться додому до своїх родин, щоб чорна тінь війни ніколи не затуляла світлі дитячі дні», - зазначив голова Благодійного фонду компанії Анатолій Єшенко.
Нехай приживаються традиції, роблять нас сильнішими й ведуть до джерел роду і народу. Вчимося одне в одного і виростаємо разом!