СКІЛЬКИ ВЕСНИ У ПОСІВНІЙ
Весна - то особлива пора року! Ні, ви не подумайте, що це про час, коли все розцвітає і земля прокидається, про це хай розкажуть поети. Для аграріїв - це початок всього!
Цьогорічна зима була тривожною. Здавалося б, хоча і люті морози, але сніг накрив озимі культури і захистив, але не все так однозначно. Місцями, після вологої осені, сформувалися блюдця, які вкрилися льодом, і під ними рослинки страждали. Тому наперед аграрії нічого не кажуть, а ще один із вагомих агрономічних процесів - підживлення по мерзлоталому - пропущено. Тож тепер хлібороби у роздумах.
Поруч вже сіють… а ти стоїш і думаєш: може я щось пропускаю? Весняна посівна для хліборобів — це як лотерея, тільки без виграшу, чи поспішиш, чи запізнишся. Щороку одна й та сама історія.
Сонце пригріло, руки засвербіли, сусід уже щось там робить — і ти стоїш на краю поля, як той філософ над прірвою: робити чи не робити?
А десь поруч уже починається тихе змагання: хто перший вигнав у поле трактори — мов не поле, а чемпіонат. Але тут поспішити так само страшно, як і запізнитися.
Минулого року уже два тижні тому поля озивалися тракторним гулом, а тепер ще й не чути. І кожному на душі тривожно. І щоразу на нараді чуєш: “Пробували закривати вологу, припинили, бо колії”.
І земля цього року дивиться на тебе з подивом, як холодець із холодильника: мокра, липка і явно не здатна до серйозних стосунків. Ніби так і каже: “Чи ти, чоловіче, геть не думаєш: не готова я. І тут починається не філософія, а чиста агрономія. Земля, виявляється, до посіву має достигнути.Щоб розродитися стиглим колосом вона має бути готова до цього.Тобто її вологість та структура має бути відповідна. Тоді вона не липне до агрегатів, добре розпушується і розпадається на дрібні грудочки. Навіть колір у неї змінюється, вона ніби світліє, а верхній шар підсихає. І вже не брилами лягає, а м’яко стелиться під ноги. І тут уже стиглість ґрунту просто кричить: “Треба сіяти!”.
Агрономи уже цієї пори дочекалися. І тут відразу, як прорвало. Там триває підживлення, там закривають вологу по пшениці та ріпаку. А тут уже сіють ячмінь, бо добре розуміють - ячмінь сій в грязь...
І жодного процесу пропустити не можна і до кожного треба свої лайфхаки. По ріпаку краще запустити штригельну борону, бо вона не тільки розпушує ґрунт і закриває вологу, а ще й “чистить” ріпак від висушеного зимою листя, щоб молоді паростки могли пробитися до сонця.
А на пшеничку запускають дискову, вона чудово впорається.
На посівній ячменю робота кипить на повну. Насіння відбірне готове до посіву, перевірене роками, як і люди. Цьогоріч у компанії поруч із досвідченими є багато зовсім молодих механізаторів, але про них не кажуть - молодо-зелено, бо вони під наглядом старших товаришів дорослішають швидко. А серед сіячів нам цього разу попали навіть кілька багатодітних батьків - у кожного по троє дітей. А уявіть собі, яка то шана батьку, якщо у нього аж троє дівчат, і це ще, окрім дружини. Доводиться добряче потрудитися, щоб принести щось від зайчика.
Що там казати, і рослинам, і людям, і господарствам доводиться нелегко. З пальним та цінами на мінеральні добрива коїться щось страшне, війна ніяк не сприяє ані достатнім коштам, ані наявності людського ресурсу. Але господарства подбали про усе необхідне заздалегідь, люди розуміють власну відповідальність, бо не перший рік борються за хліб, а до посівної підготували усе необхідне: техніку і насіння, добрива і людський ресурс, а ще додали до цього весни. Відсотків десять - не менше! Бо вона тут головний елемент, що змушує усе це рухатися! І саме з неї усе починається!